Родина Реріхів — Микола Костянтинович, Олена Іванівна, Юрій Миколайович та Святослав Миколайович — це надзвичайно значне явище у світовій культурі, у різні сфери якої вони зробили величезний внесок. Філософія, художнє й театрально-декораційне мистецтво, такі галузі науки, як історія, археологія, етнографія, лінгвістика, філологія, географія, ботаніка, медицина, а також педагогіка, громадська діяльність з охорони культури, миру і налагодження культурних зв’язків між народами — все це значно збагатилося завдяки багатогранній творчій діяльності кожного члена цієї унікальної сім’ї.
Микола Костянтинович Реріх – видатний художник, учений, мислитель, мандрівник і громадський діяч зі світовим ім’ям. Він дав людству знання про глибинну суть Культури й вважав, що Культура є найважливішою основою розвитку людства. У його творчому доробку понад 7 тис. живописних і графічних творів і близько 30-ти книг, куди увійшли літературно-філософські твори. Він є ініціатором Пакту Реріха – першого міжнародного договору про безумовний захист культурних цінностей у мирний час і під час збройних конфліктів, який був підписаний у Вашинґтоні (США) 1935 року. Пакт Реріха став основою сучасної міжнародно-правової системи захисту культурних цінностей. У 1930-х рр. Реріх став засновником міжнародного руху на захист культурних цінностей під Прапором Миру, який він називав Червоним Хрестом Культури. Провів найбільшу в ХХ столітті наукову Центрально-Азійську експедицію (1923-1928). Ця експедиція вважається найвидатнішою у ХХ столітті й найбільш значущою в історії людства. Те, що відбувалося на її маршруті, буде ще довго вивчатися нащадками. Другою величезною експедицією була Маньчжурсько-Китайська (1934-1935 рр.). Оскільки були проведені ретельні дослідження давніх азійських культур, здійснена велика археологічна та етнографічна робота, були зроблені географічні відкриття, зібрані ботанічні та інші колекції, то ці експедиції дали надзвичайно цінний науковий матеріал. Були виявлені найрідкісні манускрипти, зібрані багатющі лінгвістичні матеріали й твори фольклору. Після Центрально-Азіатської експедиції М.К. Реріх 1929 року заснував Гімалайський інститут наукових досліджень «Урусваті» в Індії (долина Кулу, Наґґар). Це був перший у світі інститут, де існував синтез науки й духовності. Він окреслив ті віхи, якими буде розвиватися наука майбутнього. З Інститутом співпрацювали наукові установи Індії, Америки та Європи. Серед них Дарджилінгський університет, інститут Джагадіша Чандра Боса у Калькутті, Мічиганський і Гарвардський університети, Національний музей природної історії в Парижі, Департамент землеробства США, Ботанічний сад у Нью-Йорку. Серед імен так чи інакше пов’язаних з Інститутом можна назвати лауреатів Нобелевської премії: А. Ейнштейна, Р. Міллікена, Л. де Бройля, а також інших видатних діячів науки, мистецтва та філософії, таких як Чандрасекар Раман, Рабіндранат Тагор, Сунити Кумар Чаттерджи, Рамананда Чаттерджи, Р. Магоффин, С.І. Метельников, Чарльз Ланман, М.І. Вавілов та інші.
Яскравою сторінкою творчої діяльності Миколи Костянтиновича стала його співпраця з театром, яка тривала майже чотири десятиріччя. За цей час він оформив понад тридцяти постановок: художник писав ескізи декорацій, костюмів, завіс.
Академік Микола Реріх — почесний президент, дійсний почесний член багатьох (понад вісімдесятьох) наукових та культурних організацій у різних країнах світу. На честь визнання багатогранної діяльності він був нагороджений високими нагородами.
М.К. Реріх гаряче любив свою Батьківщину, але не отримав дозволу радянської влади повернутися. Від 1928 року і до кінця своїх днів він прожив в Індії, яка стала для нього другою Батьківщиною. Близька дружба пов’язувала сім’ю Миколи Реріха із сім’єю Джавахарлала Неру.
Олена Іванівна Реріх – видатна і унікальна мислителька, глибока знавчиня філософії Сходу, письменниця, громадська діячка, вірна сподвижниця свого чоловіка Миколи Реріха. Народившись у Петербурзі, ця видатна донька Росії закінчила своє життя в Калімпонзі (Індія), оскільки так само, як і її чоловік, не отримала до кінця своїх днів дозвіл повернутися на Батьківщину. Її перу належать книги: «Основи буддизму», що розкривають фундаментальні філософські поняття вчення Будди; «Криптограми Сходу», присвячені легендам про духовних Учителів людства; нарис «Святий Сергій Радонезький» про одного з найбільш шанованих православних святих. Залишила величезну епістолярну спадщину. Олена і Микола Реріхи, спільно з Учителями Сходу заклали підвалини нового енергетичного світогляду й створили філософську систему Живої Етики – філософії космічної реальності, позиції якої стають для сучасних вчених джерелом нових досліджень. Жива Етика пронизувала всі аспекти творчої діяльності усієї родини Реріхів, будучи їхньою основою.
О.І. Реріх була почесним президентом-засновником Інституту “Урусваті” у Гімалаях. Вона зналася на всіх наукових проблемах Інституту й мудро спрямовувала його роботу.
Юрій Миколайович Реріх – видатний індолог, тибетолог, монголознавець, буддолог ХХ століття, старший син М. К. та О. І. Реріхів. Ю.М. Реріх – людина глибочезних енциклопедичних знань: знавець численних мов Сходу і Заходу (тільки східних мов він знав понад 20), історії, культур та релігій народів світу. Він був археологом і мандрівником, критиком, мистецтвознавцем і філологом, сходознавцем зі світовим ім’ям. Він був беззмінним директором Інституту “Урусваті”. Залишив десятки наукових праць, які зробили величезний внесок у розвиток низки галузей сучасної орієнталістики та у справі зближення народів і культур Заходу і Сходу. Він єдиний з родини Реріхів повернувся в Радянський Союз 1957 року, де прийняв радянське громадянство і став керівником сектору філософії і релігії Сходу в Інституті сходознавства Академії наук СРСР. Будучі на Батьківщині, Ю.М. Реріх за неповних три роки створив школу тибетології, керував всіма тибетологічними працями в країні, працював над завершенням величезного твору свого життя — тібетсько-російсько-англійського словника зі санскритськими паралелями, аналога якому немає у світі. Ю.М. Реріх заклав підвалини нової науки — спеціальної галузі сходознавства — номадистики (науки про кочівників). Він пішов з життя несподівано 1960 року, в Москві.
Святослав Миколайович Реріх – всесвітньо відомий художник, мислитель, учений-натураліст, громадський діяч, молодший син М. К. та О. І. Реріхів. У його творчому доробку понад 5 тис. живописних творів. Він – талановитий літератор, незвичайний філософ, витончений знавець ботаніки і біохімії (очолював відділення природних наук Інституту “Урусваті”), шанований педагог. С.М. Реріх був доктором мистецтвознавства, академіком живопису, почесним академіком Академії Мистецтв СРСР, академіком Академії вишуканих мистецтв Індії і постійним представником її в уряді цієї країни. Святослав Реріх був нагороджений багатьма урядовими нагородами різних країн і був лауреатом Міжнародної премії ім. Дж. Неру. Він був ініціатором створення й активним учасником великої кількості культурних та освітніх центрів у всьому світі. Зокрема, заснував у Банґалорі (Індія) 1962 року дитячу школу на основі ідей індійського філософа Ауробіндо Ґхоша, де велика увага приділяється художньому вихованню. Прожив значну частину життя в Індії, де закінчив (у Банґалорі) свій земний шлях. С. М. Рерих був і досі залишається почесним президентом створеного за його ініціативи Міжнародного Центру Реріхів.
