Думка про необхідність спеціальної угоди з охорони освітніх установ та пам'яток культури виникла у Миколи Костянтиновича Реріха (1874-1947) ще під час російсько-японської війни. А на початку першої світової війни Микола Костянтинович виніс це питання на обговорення широкій громадськості, спробував надати йому державного значення. Він звернувся до верховного командування російської армії та урядів Франції і США з пропозицією забезпечити у воєнний час збереження культурного надбання народів шляхом відповідної домовленості між країнами. Діючи з властивою йому енергією, художник ознайомив зі своїм проектом багатьох високопосадовців, а в 1915 році і самого Миколу II, але справа так і не просунулась. Проте від ідеї охорони культурних цінностей під час військових зіткнень Реріх не відмовився, і проведення її в життя стало найголовнішим в його подальшій громадській діяльності.
1929 року Микола Костянтинович вдруге порушує це питання. Він вказував на позитивний приклад Червоного Хреста, ідею якого також свого часу зустріли з недовірою, і знадобилося багато часу та зусиль, щоб провести її у життя. Цього ж року опубліковали повний текст проекту Пакту, який розробили французькі юристи-міжнародники. До тексту проекту додавалося звернення Миколи Костянтиновича Реріха до урядів та народів усіх країн.
Разом із Пактом Микола Реріх запропонував і відмітний прапор, назвавши його Знамено Миру. На білому тлі в колі, що символізує Вічність, три поєднані амарантові сфери: знак нескінченної спадкоємності Культури Минулого, Теперішнього та Майбутнього та накопичення енергетики культурних цінностей. Цей знак також означає єдність Науки, Мистецтва та Духовності у колі Культури. З давніх часів цей знак культивувався на різних континентах, а його походження сягає у глибину тисячоліть.
Знамено Миру було освячено у Соборі Святої Крові у м. Брюгге.
Ідею Миколи Реріха про захист культурних цінностей підтримали видатні діячі культури, далекоглядні політики, керівники держав, прогресивні священнослужителі: президент США Франклін Рузвельт, королі Югославії та Бельгії – Олександр I та Альберт I, митрополит Платон, кардинал Бурн, архієпископ Іоан, отець Георгій Спаський, Марк Шено, Рабіндранат Тагор, Ромен Роллан, Бенрард Шоу, Томас Манн, Альберт Ейнштейн, Герберт Уеллс та багато інших. Почесним головою Російського комітету Пакту Реріха у Харбіні (Маньчжурія) був архієпископ Камчатський та Петропавлівський Нестор. Постійні комітети Пакту і Прапора Світу було засновано 1929 року у Нью-Йорку, 1930 року у Парижі та Брюгге.
1931 року в Брюгге під керівництвом члена комісії з охорони пам'яток Бельгії Камілля Тюльпінка було організовано Міжнародний союз Пакту Реріха. У вересні цього ж року в Брюгге відбулася Перша міжнародна конференція, в роботі якої взяли участь офіційні представники кількох держав та діячі громадських та культурних організацій.
У серпні 1932 року знову у Брюгге відбулася Друга конференція Пакту Реріха. Конференція винесла рішення про звернення до всіх країн із закликом визнати за Пактом чинність міжнародного документа. На виставці, створеній для конференції, було представлено 6000 фотографій архітектурних пам'яток, які за своєю унікальністю потребували спеціальної охорони.
Третя конференція Пакту була скликана у листопаді 1933 року у Нью-Йорку. У ній взяли участь офіційні представники 36 держав. Конференція підготувала рекомендацію щодо прийняття Пакту урядами всіх країн.
15 квітня 1935 року у Вашингтоні у присутності президента США Франкліна Рузвельта представники країн обох Америк підписали Міжнародний «Договір про захист художніх і наукових закладів та історичних пам'яток (Пакт Реріха)». Микола Реріх записав у своєму щоденнику слова, які багатьом тепер здаються пророчими: «За рівнем особистої участі глав держав у культурних справах пізнається майбутній розквіт самої країни. Там, де подано особистий приклад, там відбудеться і пряма дія». Надсилаючи вітання тим, хто «рукою своєю скріпив Договір про Цінності всього Людства», Микола Костянтинович Реріх писав: «Зберігатимемо в пам'яті цей день, як знак світлого майбутнього, як ще один імпульс до корисних будівельних здобутків. ...Істинно, буде і має бути пам'ятним сьогоднішній день 15-го квітня». У низці країн після укладання Договору 1935 року було прийнято резолюції на підтримку Пакту Реріха.
Цей Договір став першим міжнародно-правовим актом, спеціально присвяченим охороні культурних цінностей, єдиною угодою, прийнятою в цій галузі до Другої світової війни. Для держав, які ратифікували Пакт Реріха, він і досі зберігає чинність.
Послідовники Реріха продовжують розпочату ним справу і після відходу Миколи Костянтиновича. 1950 року Комітет Пакту Реріха надіслав директору ЮНЕСКО копію з усієї документації з історії руху.
14 травня 1954 року в Гаазі на підставі Пакту Реріха було прийнято «Конвенцію про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту». Наступного року цей Пакт був ратифікований усіма 39 країнами, які підписали Заключний акт. Пізніше до Гаазької конвенції приєдналася й Україна.
Микола Костянтинович Реріх, якого називали Апостолом Культури, дав великий імпульс ствердженню та охороні справжніх цінностей. Він неодноразово повторював, що всяке єднання на ниві Культури послужить благу всього людства: «... без перебільшення, скарби культури є оплотом народу. Усе будівництво, все просвітництво, все духовне натхнення, вся радість та порятунок народжуються на ґрунті культурних цінностей!» (М.К. Реріх, «Цінність прекрасного»).
Про історію Пакту Реріха дивіться документальний фільм Валерія Шатіна "Час збирати каміння".
